Бердичівський погляд
  • Україна
  • Місто
  • Район
  • Політика
  • Культура
  • Краєзнавство
  • Спорт
  • Здоров'я
  • Цікаво та корисно
  • Твоя думка
  • Реклама
ОДНИМ РЯДКОМ:
  • 15/02/19 Бердичів пишається: у Данії відкрито виставку картин Заслуженого майстра народної творчості України, художниці Ольги Дзюрбей
  • 15/02/19 30-та річниця виведення військ з Республіки Афганістан: Бердичів пам'ятає та шанує (Фоторепортаж)
  • 15/02/19 До уваги пенсіонерів, які одержують субсидії
  • 15/02/19 Перемога Порошенка в першому турі? Легко!
  • 15/02/19 Звернення народного депутата України Олександра Ревеги до воїнів-інтернаціоналістів
Головна
/
Новини
/
Місто

Прем’єра у Бердичівському музично-драматичному театрі на Європейській: вистава за романом Марини Гримич «Фріда»

18/01/19 918
Поділитися:

Напередодні старого нового року ціле століття життя одного бердичівського міського дворика, історія древа Торгової, № 4, привиди будинку і  спогади дитинства його мешканців ожили на сцені Бердичівського музично-драматичного театру на Європейській. Міські актори виступили з прем’єрою вистави «Фріда» за романом Марини Гримич…

Перш ніж театральне дійство зібрало глядачів у залі, пройшли не одна, не дві й не десять репетицій, а набагато більше, і причому останнім часом – щодня, нерідко – до півночі, бувало і пізніше. У них брали участь не тільки майже півсотні акторів, 40 музикантів двох духових оркестрів та півтора десятка учасників ансамблю фольклорного співу «Вінець», а й інші співробітники театру: режисери, декоратор, художники, дизайнер, столяри, звукорежисер, балетмейстер і костюмери. Журналістам «Бердичівського погляду» поталанило привідкрити залаштунки і побачити фрагмент репетицій перед прем’єрою вистави. Окрема подяка керівнику театру Валентині Бабич та режисеру Валентині Ратушинській, які погодилися пустити кореспондентів у святая святих…

Спочатку було вчора…

У театральній залі тиша, Володимир Ковальчук в образі офіцера-орденоносця Федора Соболєва готується до свого виходу. Ще декілька хвилин, і він прокрокує твердою та рішучою ходою на сцену. А квартирує у місцевого єврея Мойсея Давидовича Шнеєрзона у будиночку-химері на вулиці Торговій, зведеному на кшталт фортеці, і «люди тут теж нічого, хороші, тільки якісь дивні...» Живуть за своїми звичаями, але дружно, допомагають одне одному. Роль, говорить Володимир Ковальчук, непроста: «Потрібно увійти у глибини свідомості сибірського хлопця, який після фронту потрапив до Бердичева і звикає до місцевих устоїв та менталітету». Зазираємо у гримерку, зустрічаємося зі Світланою Вдовиченко, яка грає декілька ролей. «Мати Ірини, Теодозія Дзєдківська, Каріна Варданян – вони різні, кожній притаманні свої риси, – ділиться думками акторка, – але всі вони – жінки…» Керівник музично-драматичного театру Валентина Бабич – неперевершена пані Ірена Жевуська, уроджена
Огінська, яка «обплутувала дім-древо шляхетними запахами кави, цинамону, парфумів, квітів, запахами, що перебивали гіркоту підгорілої на пательні олії, запахи виварок і господарського мила, сморід каналізації…» Виконавиця показала героїню у роки юності, дорослості та зрілості. Питаємо, що спільного в акторки та її персонажа? «Мабуть, – посміхається Валентина Євгенівна, – лише польське коріння, в житті я зовсім інша…» У трупі – люди різного віку, досвідчені і молоді. Юна Олександра Коваль зі зразкового театрального гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. О. Разумкова перевтілюється у маленьку Берту. «У дитинстві вона сором’язлива, а доросла Берта Соломонівна Кац – мудра та розважлива, – міркує 10-річна дівчинка. – Дуже подобається роль… Гарні костюми, чудові декорації». Вихованок театральної студії «Notes de Vita», яка діє при парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, у виставі побачимо серед студентів-однокурсників. Світлана Мазур натхненно танцює на балу, готувала свій вихід із професійним хореографом. Вікторія Саган – учасниця вечірки доби 80-х років. «Було чимало репетицій, – розповідають дівчата, – проте все настільки цікаво, що театр приходить навіть у снах…»

Тринадцятого січня, у Щедрий вечір, на сцену Бердичівського музично-драматичного театру на Європейській піднялися учасники вокальної чоловічої формації МПК ім. О. Шабельника (керівник Валерій Федорчук), заспівавши колядки. Згодом до нового творчого колективу приєдналася солістка Дарія Назимчук, і полилася милозвучна щедрівка із щирими побажаннями добра. Відродженому театру на Європейській – рік. За цей час  глядач побачив на його підмостках 18 вистав і концертів, які відвідали понад 8 тисяч жителів та гостей міста. Шанувальники мистецтва аплодували нашій землячці – солістці Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного Лілії Духновській-Бех, знаним акторам Євгену Паперному, Володимиру Горянському, Ользі Сумській, Віталію Борисюку і Руслані Писанці, повний аншлаг збирали спектаклі за участю Ади Роговцевої. Театр на Європейській відзначив свою першу річницю особливою і довгоочікуваною подією – прем’єрою вистави «Фріда» за романом лауреата Всеукраїнської літературної премії «Коронація слова» Марини Гримич від бердичівської трупи – театральних професіоналів та аматорів. За словами письменниці, твір – це її «освідчення в коханні до культури українських містечок». Автор інсценізації і режисер-постановник – Валентина Ратушинська, для якої театр – її життя, храм добра, надії та любові… У залі згасло світло, публіка завмерла в очікуванні початку дійства…

Це не простий будинок. Це – дім-древо

І виросло дерево-дім зі стовбуром, «що роздвоювався, а, може, навіть потроювався, щоб уже нагорі сплестися в одну крону», – символ цілісності мешканців химерної споруди, де гілки, тобто чорні ходи, «переплелися в дивний вузол, розібратися в якому могли лише мешканці певної частини будинку», а коріння: підвальні приміщення і підземні лабіринти – було найбільш заплутаною частиною дому і йшло в невідомість, у вічність. Тут з’єдналися долі людські… Сюди, у бердичівський дворик, у напівзруйнований будинок свого дитинства повертається головна героїня роману – успішна столична бізнес-леді Ірина Ревуцька (Анастасія Сердюк). Один телефонний дзвінок змінив її життя, і ось молода жінка бродить порожніми кімнатами, лабіринтами пам’яті і підземеллями Бердичева. У пошуках власного «я» зустрічає привид Ґешефта (Євгеній Наконечний), вічного мандрівника в часі Юру Юродивого (Віталій Войцехівський), представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій та родин євреїв-підприємців. Разом із «паперовою королевою» цими ходами блукає глядач, пізнаючи таємниці колишніх мешканців (у кожного – свій скелет у шафі), читаючи листи, записки, щоденники й шкільні зошити та передивляючись бухгалтерські книги…  У будинку чимало різних дверей, адже це – його суттєвий елемент, а ще більше – потаємних дверцят. Дім-дерево з трьома ярусами: земним, піднебесним і підземним – своєрідне маленьке містечко, держава у державі, де життя протікало за своїми законами й правилами, – цілий просторово-часовий організм. «У цьому домі краще слухати, ніж говорити…» Зверху розмістилися кравець Мойсей Давидович Шнеєрзон (Олександр Боровський), який працював у майстерні з дивною назвою «Добір хутра», директор ринку Рафік Вазгенович Варданян (Олександр Парубльов), «справжній крутий мужик», якого поважав весь Бердичів, та Берта Соломонівна Кац (Катерина Сальва) – «директорка комісійного магазину, королева антикваріату й секонд-хенду». На земному ярусі  проживали земні люди – «військово-освітянсько-чиновницькі різночинці Соболєви, Альперовичі й Ковалі», бігали й гралися діти, а також снували коти, собаки і таргани. У таємничому підземеллі витали духи старих контрабандистів, ненароджених дітей та ченців-розстриг, а у напівпідвальні кімнатки періодично вселялися і звідти зникали «бердичівські маргінали – жебраки справжні, жебраки-симулянти, крадії, лжепророки тощо…» У домі народжувалися і вмирали, сварилися та мирилися, закохувалися й зраджували. І ці невидимі нитки натягалися, але не рвалися, ними зв’язані ті, хто має зустрітися… «З Торгової, 4 майже ніхто не хотів виїжджати. Люди були тут щасливими…»  А в театральній залі грав зведений духовий оркестр двох колективів: народного – МПК ім. А. Шабельника та військового 26-ї Бердичівської артилерійської бригади (головний диригент – заслужений працівник культури України Анатолій Тєтьоркін, диригент – Андрій Билинь),  кружляли на балу пари, і пускало паростки кохання Розалії Огінської (Вікторія Коберник, Катерина Тополюк) та Стефана Жевуського (Андрій Брік). На сцені оживали фрагменти щоденника начальника паспортного столу Федора Соболєва: розмови мешканців, святкове застілля з піснями та інші картинки буття Бердичева, де «різких рухів робити не рекомендується». І сибірський хлопець поступово став частинкою цього світу, зрісся з ним душею та тілом… Публіка тихенько підспівувала «Тум-балалайку», всміхалася, почувши бердичівські вислови, аплодувала автору твору про дружбу народів – учню Бердичівської СШ № 1 Рубену Варданяну (Петро Петрук), осмислювала листування батьків Фріди – Галі й Рубіка і переймалася думками Маджаряна (Андрій Островський) та Ірини про самотність та «самість». І відчувала, як у головній героїні «оживає древо, як розгортаються прив’ялі листочки і набрякають бруньки, як у стовбурі починають пульсувати соки...» Фріда померла! Фріда воскресла! Хай живе Фріда! Самопізнання і торжество всеперемагаючої сили любові, яка не має строку давності… Любіть ближніх своїх…

Діалоги після вистави

Вистава закінчилася – шквал оплесків та лавина почуттів, зал аплодував стоячи… Вихід акторів, і слова подяки міського голови Василя Мазура, котрий декілька років вірив та переконував скептиків: «Театру в Бердичеві бути!», а нині з гордістю наголосив: «Завдяки цьому колективу міський театр, який зупинив свою діяльність у 1959-му році, відродився». Захоплення і квіти – режисеру Валентині Ратушинській, виконавиці головної ролі – актрисі Анастасії Сердюк, керівнику музично-драматичного театру Валентині Бабич, кошик зі східними солодощами від письменниці Марини Гримич табурхливі оплески– усій театральній трупі.Вистава «тримала» від першого і до останнього слова, дивилися «Фріду» 13-го січня, а вона до сих пір не відпускає, переповнює враженнями, почуттями та відкриттями. Хочеться почути думку наших містян, які разом з акторами пройшли шляхами життя мешканців непростого дома-дерева. Представник видавництва «Дуліби» Марини Гримич на Житомирщині Микола Гордієнко з 2005-го року особисто знайомий з авторкою роману: «У наших родин дружні стосунки, ми зустрічаємося і спілкуємося. Марина Гримич співпрацює з міськими краєзнавцями. Багато часу присвятила дослідженню феномена Бердичева, шукала і знаходила бердичівлян серед тих, хто навчався у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Авторка майбутнього роману декілька разів приїздила до нашого міста. У прогулянках його вулицями її нерідко супроводжували члени моєї сім’ї. Вирішила свої враження викласти на папері і влітку 2006-го року вручила екземпляр роману моєму сину. Згодом передала декілька книг нашим читачам і захотіла зустрітися з ними. Відбулося спілкування з міським головою Василем Мазуром та журналістами, а у вересні,  на презентації роману в музичній школі, був справжній аншлаг! Присутні не могли повірити, що Марина Гримич – не бердичівлянка! Чимало жителів придбали книгу і передали своїм рідним у Канаду, Німеччину та Ізраїль. Потім була прес-конференція у МПК ім. О. Шабельника. А в грудні 2016-го, у Центральній міській бібліотеці, знову відбувалася зустріч із Мариною Гримич. Мер міста повідомив, що незабаром відкриють театр, і письменниця дала добро на постановку «Фріди». Прем’єра вразила: неоціненна праця, актори – молодці!» «Вистава – чудова! – відгукується директор Бердичівської міської ЦБС Тетяна Кущук. – До того ж у ній грає наша колега, завідувач філії № 4 Людмила Горобчук. Переповнена гордістю за талановитих бердичівлян, хочеться знову подивитися виставу. Задовго до прем’єри збільшилася кількість читачів: люди прагнули прочитати книгу Марини Гримич». Корінний бердичівлянин Володимир Дуковський не приховує свого захоплення: «Талановита вистава, вражають режисерська робота, гра акторів. А з точки зору технічної – бомба! Не кожний театр має такі декорації! До речі, на Торговій, 4 я робив фотосесії».Ділиться своїми міркуваннями жителька БердичеваНаталія Матат: «Вистава перевертає душу, емоції виплескуються. Дивилася на одному диханні, не один раз на очах виступали сльози. Схвилювали думки інваліда війни дядька Льоні, який на фронті був героєм... Душа у нього скалічена… Співзвучно нашому часу, болить за наших захисників, котрі повертаються із зони бойових дій і стикаються з різними проблемами… Дуже близькі фрази головної героїні: «Як же мені важко бути сильною і незламною! Господи, та в цьому світі ніхто не каже: «Візьми оце!» Всі тільки просять або наказують: «Дай! Зроби! Заплати!» Як я стомилася від такого життя! Та я згодна віддати всі мої багатства за один день, прожитий з вами, за одне слово –«донечко!» Занурившись у спогади, теж захотіла потрапити в дитинство, у такий само бердичівський дворик, де ми збиралися вечорами, спілкувалися, святкували і чаювали. Як пишеться в романі: «Кухонні спогади з дитинства завжди найяскравіші…» На репетиціях пані Наталія спостерігала за своєю дочкою Настею, вихованкою зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець». Дівчина була на сцені у гурті колядників лише близько двох хвилин, але настільки захопилася виставою, що вже придбала квиток на наступний показ, щоб подивитися драму із залу.  

І знову скажу: сильна, емоційна постановка, дивовижна енергетика акторів, прекрасна жива музика, чудові звуковий фон та освітлення. Залишається тільки вигукнути: браво! На мою думку, зіграти на сцені прозовий текст, нехай навіть його інсценізацію,– непросто. І потрібно мати сміливість, щоб зважитися на подібну роботу й поставити багатоплановий, складний, написаний в особливій манері роман. «Книга чіпляє, вивертає навиворіт багато невидимого, у ній закладені квінтесенції людства. «Фріда» – про Бердичів і для бердичівлян. Ця вистава – не для розваги, а для роздумів. Театр – місце відпочинку душі, він виховує та навчає відчувати й співпереживати, – говорить режисер Валентина Ратушинська. – Прем’єрі передувала велика робота. Зробити інсценівку роману – процес довгий. До того ж потрібно було підібрати акторів певного типажу. Враховуючи різні нюанси, до останнього шукали Соломона Каца – його зіграв працівник театру Дмитро Мальцев. Є місцеві та приїжджі актори. Випускниці зразкового театрального гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. О. Разумкова, професійні актриси Анастасія Сердюк та Вікторія Коберник, живуть і працюють у Києві. Вихованець зразкового ансамблю сучасного танцю «Шакті» Віталій Войцехівський після закінчення Житомирського інституту культури і мистецтв проходив практику в «Трамвайчику». Цікавий збіг: у виставі задіяні актори з легендарними прізвищами: Островський, Белінська, Гайдай і Брік…»На етапах підготовки вистави виникали різні завдання: від визначення задуму до пошуку його стильового рішення і втілення. Здавалось би, деталь – крісло-гойдалка, але без цього атрибута розкоші не можна. «Адже ніщо так добре не зберігає минуле, як меблі...» Його подарувала сестра поетеси Валентини Бендерської. У виставі немає дрібниць, тут усе гранично важливо… Запам’яталася зустріч з актрисою Анастасією Сердюк, яка зіграла головну роль у драмі. «Я все дістаю із себе і пропускаю через себе, – розповіла вона про роботу над образом. – Задача актора – вийти до глядача і закинути вудку у світ ідей. І чим більше ти занурюєшся у простір, тим більше понесе глядач… Торгова, 4 – це ключове місце життя Фріди, вона – частинка життя дому-дерева. І щоб стати папером, їй потрібно було провести велику роботу… Наприкінці роману вона забирає Юру, дякує Семакіній… Вона розуміє: настав час жити…» І наостанок питання: «Який посил несе вистава глядачу?» Анастасія лаконічно відповіла: «Простити себе, прийняти, зрозуміти і полюбити». До речі, повідомила акторка, виставу прагнуть побачити директор і режисер Київського театру «Срібний острів» Іван Войтюк та композитор і музикант Володимир Бистряков.

Велика та щира подяка талановитому колективу, нам усім пощастило, що в Бердичеві є свій театр, він пульсує і дихає… Віримо, у вистави – довгий та щасливий шлях… Пам’ятаєте: «будинки не можуть жити без людей»? І нині на Торговій, 4 мешкає чоловік, схожий на Юру Юродивого – вічного мандрівника в часі. Колись там жила тітонька Іда, а половина акторів, котрі грають у виставі, тим чи іншим чином пов’язані з цим будинком. Гример театру і кіно, майстер із зачісок та спецефектів Катерина Малярчук із Києва, яка працювала в Театрі імені Лесі Українки, також має бердичівську бабусю. Наше місто стало рідним і для авторки роману «Фріда» Марини Гримич. Колись, згадує Микола Гордієнко, вона побувала тут із учасниками  етнографічної експедиції і відкрила для себе будинок на Торговій, 4, дуже схожий на  її житло в Києві. Ймовірно, письменниця знову завітає до Бердичева – влітку цього року…

 «Усе періодично вмирає і наново народжується». А, може, настане час, і цей напівзруйнований дивний дім оживе та стане у пригоді, і тут відкриється музей або ж ресторан «Фріда»?

 

Поділитися:
    Автор: Вікторія Кучерява
Коментарі
Відгуків поки немає. Будь першим!
Залишити власний коментар:
Текст коментаря:*
Ваше ім'я:*
*- поля, обов'язкові для заповнення
Дякуємо за Ваш відгук.
Авторизируйтесь
Помилка, повторіть ще раз
Ви не можете відправляти більше двох відгуків на годину.
Помилка відправки файлу

Опитування
Дякуємо, Ви відповіли на всі питання.

Всі опитування
Погода
Погода у Житомирі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді 
Останні новини
17:37 18/02
До уваги побутових споживачів Бердичівського РЕМ!
15:51 18/02
Про підвищення обізнаності про права та обов'язки суб'єктів декларування
11:15 18/02
Молодь Бердичева на вечірці в М-Формації разом із весною!
00:41 18/02
Молдовська ACUM розраховує на підтримку ЄС після парламентських виборів
17:48 15/02
Бердичів пишається: у Данії відкрито виставку картин Заслуженого майстра народної творчост...
17:33 15/02
30-та річниця виведення військ з Республіки Афганістан: Бердичів пам'ятає та шанує (Фоторе...
15:24 15/02
До уваги пенсіонерів, які одержують субсидії
09:18 15/02
Звернення народного депутата України Олександра Ревеги до воїнів-інтернаціоналістів
09:11 15/02
Обережно чадний газ: що потрібно знати, аби зберегти життя
00:48 15/02
Перемога Порошенка в першому турі? Легко!
10:02 14/02
Про невтішну і трагічну статистику інформують бердичівські рятівники
09:18 14/02
Чотири головні переваги монетизації субсидій
15:09 13/02
У Бердичеві відбувся всеукраїнський танцювальний фестиваль вуличних танців
14:44 13/02
Із заступників - у начальники: Ярослава Онищука призначено начальником Андрушівського відд...
Всі новини

Бердичівський погляд © 2016 Бердичівський погляд - всі права захищено
Новини
  • Про проект
  • Реклама / Співпраця
  • Контакти

Передрук матеріалів дозволяється лише за наявності посилання на даний сайт

Розробка – Студія Любарського