Напередодні старого нового року ціле століття життя одного бердичівського міського дворика, історія древа Торгової, № 4, привиди будинку і спогади дитинства його мешканців ожили на сцені Бердичівського музично-драматичного театру на Європейській. Міські актори виступили з прем’єрою вистави «Фріда» за романом Марини Гримич…
Перш ніж театральне дійство зібрало глядачів у залі, пройшли не одна, не дві й не десять репетицій, а набагато більше, і причому останнім часом – щодня, нерідко – до півночі, бувало і пізніше. У них брали участь не тільки майже півсотні акторів, 40 музикантів двох духових оркестрів та півтора десятка учасників ансамблю фольклорного співу «Вінець», а й інші співробітники театру: режисери, декоратор, художники, дизайнер, столяри, звукорежисер, балетмейстер і костюмери. Журналістам «Бердичівського погляду» поталанило привідкрити залаштунки і побачити фрагмент репетицій перед прем’єрою вистави. Окрема подяка керівнику театру Валентині Бабич та режисеру Валентині Ратушинській, які погодилися пустити кореспондентів у святая святих…
Спочатку було вчора…
У театральній залі тиша, Володимир Ковальчук в образі офіцера-орденоносця Федора Соболєва готується до свого виходу. Ще декілька хвилин, і він прокрокує твердою та рішучою ходою на сцену. А квартирує у місцевого єврея Мойсея Давидовича Шнеєрзона у будиночку-химері на вулиці Торговій, зведеному на кшталт фортеці, і «люди тут теж нічого, хороші, тільки якісь дивні...» Живуть за своїми звичаями, але дружно, допомагають одне одному. Роль, говорить Володимир Ковальчук, непроста: «Потрібно увійти у глибини свідомості сибірського хлопця, який після фронту потрапив до Бердичева і звикає до місцевих устоїв та менталітету». Зазираємо у гримерку, зустрічаємося зі Світланою Вдовиченко, яка грає декілька ролей. «Мати Ірини, Теодозія Дзєдківська, Каріна Варданян – вони різні, кожній притаманні свої риси, – ділиться думками акторка, – але всі вони – жінки…» Керівник музично-драматичного театру Валентина Бабич – неперевершена пані Ірена Жевуська, уроджена
Огінська, яка «обплутувала дім-древо шляхетними запахами кави, цинамону, парфумів, квітів, запахами, що перебивали гіркоту підгорілої на пательні олії, запахи виварок і господарського мила, сморід каналізації…» Виконавиця показала героїню у роки юності, дорослості та зрілості. Питаємо, що спільного в акторки та її персонажа? «Мабуть, – посміхається Валентина Євгенівна, – лише польське коріння, в житті я зовсім інша…» У трупі – люди різного віку, досвідчені і молоді. Юна Олександра Коваль зі зразкового театрального гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. О. Разумкова перевтілюється у маленьку Берту. «У дитинстві вона сором’язлива, а доросла Берта Соломонівна Кац – мудра та розважлива, – міркує 10-річна дівчинка. – Дуже подобається роль… Гарні костюми, чудові декорації». Вихованок театральної студії «Notes de Vita», яка діє при парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, у виставі побачимо серед студентів-однокурсників. Світлана Мазур натхненно танцює на балу, готувала свій вихід із професійним хореографом. Вікторія Саган – учасниця вечірки доби 80-х років. «Було чимало репетицій, – розповідають дівчата, – проте все настільки цікаво, що театр приходить навіть у снах…»
Тринадцятого січня, у Щедрий вечір, на сцену Бердичівського музично-драматичного театру на Європейській піднялися учасники вокальної чоловічої формації МПК ім. О. Шабельника (керівник Валерій Федорчук), заспівавши колядки. Згодом до нового творчого колективу приєдналася солістка Дарія Назимчук, і полилася милозвучна щедрівка із щирими побажаннями добра. Відродженому театру на Європейській – рік. За цей час глядач побачив на його підмостках 18 вистав і концертів, які відвідали понад 8 тисяч жителів та гостей міста. Шанувальники мистецтва аплодували нашій землячці – солістці Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного Лілії Духновській-Бех, знаним акторам Євгену Паперному, Володимиру Горянському, Ользі Сумській, Віталію Борисюку і Руслані Писанці, повний аншлаг збирали спектаклі за участю Ади Роговцевої. Театр на Європейській відзначив свою першу річницю особливою і довгоочікуваною подією – прем’єрою вистави «Фріда» за романом лауреата Всеукраїнської літературної премії «Коронація слова» Марини Гримич від бердичівської трупи – театральних професіоналів та аматорів. За словами письменниці, твір – це її «освідчення в коханні до культури українських містечок». Автор інсценізації і режисер-постановник – Валентина Ратушинська, для якої театр – її життя, храм добра, надії та любові… У залі згасло світло, публіка завмерла в очікуванні початку дійства…
Це не простий будинок. Це – дім-древо
І виросло дерево-дім зі стовбуром, «що роздвоювався, а, може, навіть потроювався, щоб уже нагорі сплестися в одну крону», – символ цілісності мешканців химерної споруди, де гілки, тобто чорні ходи, «переплелися в дивний вузол, розібратися в якому могли лише мешканці певної частини будинку», а коріння: підвальні приміщення і підземні лабіринти – було найбільш заплутаною частиною дому і йшло в невідомість, у вічність. Тут з’єдналися долі людські… Сюди, у бердичівський дворик, у напівзруйнований будинок свого дитинства повертається головна героїня роману – успішна столична бізнес-леді Ірина Ревуцька (Анастасія Сердюк). Один телефонний дзвінок змінив її життя, і ось молода жінка бродить порожніми кімнатами, лабіринтами пам’яті і підземеллями Бердичева. У пошуках власного «я» зустрічає привид Ґешефта (Євгеній Наконечний), вічного мандрівника в часі Юру Юродивого (Віталій Войцехівський), представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій та родин євреїв-підприємців. Разом із «паперовою королевою» цими ходами блукає глядач, пізнаючи таємниці колишніх мешканців (у кожного – свій скелет у шафі), читаючи листи, записки, щоденники й шкільні зошити та передивляючись бухгалтерські книги… У будинку чимало різних дверей, адже це – його суттєвий елемент, а ще більше – потаємних дверцят. Дім-дерево з трьома ярусами: земним, піднебесним і підземним – своєрідне маленьке містечко, держава у державі, де життя протікало за своїми законами й правилами, – цілий просторово-часовий організм. «У цьому домі краще слухати, ніж говорити…» Зверху розмістилися кравець Мойсей Давидович Шнеєрзон (Олександр Боровський), який працював у майстерні з дивною назвою «Добір хутра», директор ринку Рафік Вазгенович Варданян (Олександр Парубльов), «справжній крутий мужик», якого поважав весь Бердичів, та Берта Соломонівна Кац (Катерина Сальва) – «директорка комісійного магазину, королева антикваріату й секонд-хенду». На земному ярусі проживали земні люди – «військово-освітянсько-чиновницькі різночинці Соболєви, Альперовичі й Ковалі», бігали й гралися діти, а також снували коти, собаки і таргани. У таємничому підземеллі витали духи старих контрабандистів, ненароджених дітей та ченців-розстриг, а у напівпідвальні кімнатки періодично вселялися і звідти зникали «бердичівські маргінали – жебраки справжні, жебраки-симулянти, крадії, лжепророки тощо…» У домі народжувалися і вмирали, сварилися та мирилися, закохувалися й зраджували. І ці невидимі нитки натягалися, але не рвалися, ними зв’язані ті, хто має зустрітися… «З Торгової, 4 майже ніхто не хотів виїжджати. Люди були тут щасливими…» А в театральній залі грав зведений духовий оркестр двох колективів: народного – МПК ім. А. Шабельника та військового 26-ї Бердичівської артилерійської бригади (головний диригент – заслужений працівник культури України Анатолій Тєтьоркін, диригент – Андрій Билинь), кружляли на балу пари, і пускало паростки кохання Розалії Огінської (Вікторія Коберник, Катерина Тополюк) та Стефана Жевуського (Андрій Брік). На сцені оживали фрагменти щоденника начальника паспортного столу Федора Соболєва: розмови мешканців, святкове застілля з піснями та інші картинки буття Бердичева, де «різких рухів робити не рекомендується». І сибірський хлопець поступово став частинкою цього світу, зрісся з ним душею та тілом… Публіка тихенько підспівувала «Тум-балалайку», всміхалася, почувши бердичівські вислови, аплодувала автору твору про дружбу народів – учню Бердичівської СШ № 1 Рубену Варданяну (Петро Петрук), осмислювала листування батьків Фріди – Галі й Рубіка і переймалася думками Маджаряна (Андрій Островський) та Ірини про самотність та «самість». І відчувала, як у головній героїні «оживає древо, як розгортаються прив’ялі листочки і набрякають бруньки, як у стовбурі починають пульсувати соки...» Фріда померла! Фріда воскресла! Хай живе Фріда! Самопізнання і торжество всеперемагаючої сили любові, яка не має строку давності… Любіть ближніх своїх…
Діалоги після вистави
Вистава закінчилася – шквал оплесків та лавина почуттів, зал аплодував стоячи… Вихід акторів, і слова подяки міського голови Василя Мазура, котрий декілька років вірив та переконував скептиків: «Театру в Бердичеві бути!», а нині з гордістю наголосив: «Завдяки цьому колективу міський театр, який зупинив свою діяльність у 1959-му році, відродився». Захоплення і квіти – режисеру Валентині Ратушинській, виконавиці головної ролі – актрисі Анастасії Сердюк, керівнику музично-драматичного театру Валентині Бабич, кошик зі східними солодощами від письменниці Марини Гримич табурхливі оплески– усій театральній трупі.Вистава «тримала» від першого і до останнього слова, дивилися «Фріду» 13-го січня, а вона до сих пір не відпускає, переповнює враженнями, почуттями та відкриттями. Хочеться почути думку наших містян, які разом з акторами пройшли шляхами життя мешканців непростого дома-дерева. Представник видавництва «Дуліби» Марини Гримич на Житомирщині Микола Гордієнко з 2005-го року особисто знайомий з авторкою роману: «У наших родин дружні стосунки, ми зустрічаємося і спілкуємося. Марина Гримич співпрацює з міськими краєзнавцями. Багато часу присвятила дослідженню феномена Бердичева, шукала і знаходила бердичівлян серед тих, хто навчався у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Авторка майбутнього роману декілька разів приїздила до нашого міста. У прогулянках його вулицями її нерідко супроводжували члени моєї сім’ї. Вирішила свої враження викласти на папері і влітку 2006-го року вручила екземпляр роману моєму сину. Згодом передала декілька книг нашим читачам і захотіла зустрітися з ними. Відбулося спілкування з міським головою Василем Мазуром та журналістами, а у вересні, на презентації роману в музичній школі, був справжній аншлаг! Присутні не могли повірити, що Марина Гримич – не бердичівлянка! Чимало жителів придбали книгу і передали своїм рідним у Канаду, Німеччину та Ізраїль. Потім була прес-конференція у МПК ім. О. Шабельника. А в грудні 2016-го, у Центральній міській бібліотеці, знову відбувалася зустріч із Мариною Гримич. Мер міста повідомив, що незабаром відкриють театр, і письменниця дала добро на постановку «Фріди». Прем’єра вразила: неоціненна праця, актори – молодці!» «Вистава – чудова! – відгукується директор Бердичівської міської ЦБС Тетяна Кущук. – До того ж у ній грає наша колега, завідувач філії № 4 Людмила Горобчук. Переповнена гордістю за талановитих бердичівлян, хочеться знову подивитися виставу. Задовго до прем’єри збільшилася кількість читачів: люди прагнули прочитати книгу Марини Гримич». Корінний бердичівлянин Володимир Дуковський не приховує свого захоплення: «Талановита вистава, вражають режисерська робота, гра акторів. А з точки зору технічної – бомба! Не кожний театр має такі декорації! До речі, на Торговій, 4 я робив фотосесії».Ділиться своїми міркуваннями жителька БердичеваНаталія Матат: «Вистава перевертає душу, емоції виплескуються. Дивилася на одному диханні, не один раз на очах виступали сльози. Схвилювали думки інваліда війни дядька Льоні, який на фронті був героєм... Душа у нього скалічена… Співзвучно нашому часу, болить за наших захисників, котрі повертаються із зони бойових дій і стикаються з різними проблемами… Дуже близькі фрази головної героїні: «Як же мені важко бути сильною і незламною! Господи, та в цьому світі ніхто не каже: «Візьми оце!» Всі тільки просять або наказують: «Дай! Зроби! Заплати!» Як я стомилася від такого життя! Та я згодна віддати всі мої багатства за один день, прожитий з вами, за одне слово –«донечко!» Занурившись у спогади, теж захотіла потрапити в дитинство, у такий само бердичівський дворик, де ми збиралися вечорами, спілкувалися, святкували і чаювали. Як пишеться в романі: «Кухонні спогади з дитинства завжди найяскравіші…» На репетиціях пані Наталія спостерігала за своєю дочкою Настею, вихованкою зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець». Дівчина була на сцені у гурті колядників лише близько двох хвилин, але настільки захопилася виставою, що вже придбала квиток на наступний показ, щоб подивитися драму із залу.
І знову скажу: сильна, емоційна постановка, дивовижна енергетика акторів, прекрасна жива музика, чудові звуковий фон та освітлення. Залишається тільки вигукнути: браво! На мою думку, зіграти на сцені прозовий текст, нехай навіть його інсценізацію,– непросто. І потрібно мати сміливість, щоб зважитися на подібну роботу й поставити багатоплановий, складний, написаний в особливій манері роман. «Книга чіпляє, вивертає навиворіт багато невидимого, у ній закладені квінтесенції людства. «Фріда» – про Бердичів і для бердичівлян. Ця вистава – не для розваги, а для роздумів. Театр – місце відпочинку душі, він виховує та навчає відчувати й співпереживати, – говорить режисер Валентина Ратушинська. – Прем’єрі передувала велика робота. Зробити інсценівку роману – процес довгий. До того ж потрібно було підібрати акторів певного типажу. Враховуючи різні нюанси, до останнього шукали Соломона Каца – його зіграв працівник театру Дмитро Мальцев. Є місцеві та приїжджі актори. Випускниці зразкового театрального гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. О. Разумкова, професійні актриси Анастасія Сердюк та Вікторія Коберник, живуть і працюють у Києві. Вихованець зразкового ансамблю сучасного танцю «Шакті» Віталій Войцехівський після закінчення Житомирського інституту культури і мистецтв проходив практику в «Трамвайчику». Цікавий збіг: у виставі задіяні актори з легендарними прізвищами: Островський, Белінська, Гайдай і Брік…»На етапах підготовки вистави виникали різні завдання: від визначення задуму до пошуку його стильового рішення і втілення. Здавалось би, деталь – крісло-гойдалка, але без цього атрибута розкоші не можна. «Адже ніщо так добре не зберігає минуле, як меблі...» Його подарувала сестра поетеси Валентини Бендерської. У виставі немає дрібниць, тут усе гранично важливо… Запам’яталася зустріч з актрисою Анастасією Сердюк, яка зіграла головну роль у драмі. «Я все дістаю із себе і пропускаю через себе, – розповіла вона про роботу над образом. – Задача актора – вийти до глядача і закинути вудку у світ ідей. І чим більше ти занурюєшся у простір, тим більше понесе глядач… Торгова, 4 – це ключове місце життя Фріди, вона – частинка життя дому-дерева. І щоб стати папером, їй потрібно було провести велику роботу… Наприкінці роману вона забирає Юру, дякує Семакіній… Вона розуміє: настав час жити…» І наостанок питання: «Який посил несе вистава глядачу?» Анастасія лаконічно відповіла: «Простити себе, прийняти, зрозуміти і полюбити». До речі, повідомила акторка, виставу прагнуть побачити директор і режисер Київського театру «Срібний острів» Іван Войтюк та композитор і музикант Володимир Бистряков.
Велика та щира подяка талановитому колективу, нам усім пощастило, що в Бердичеві є свій театр, він пульсує і дихає… Віримо, у вистави – довгий та щасливий шлях… Пам’ятаєте: «будинки не можуть жити без людей»? І нині на Торговій, 4 мешкає чоловік, схожий на Юру Юродивого – вічного мандрівника в часі. Колись там жила тітонька Іда, а половина акторів, котрі грають у виставі, тим чи іншим чином пов’язані з цим будинком. Гример театру і кіно, майстер із зачісок та спецефектів Катерина Малярчук із Києва, яка працювала в Театрі імені Лесі Українки, також має бердичівську бабусю. Наше місто стало рідним і для авторки роману «Фріда» Марини Гримич. Колись, згадує Микола Гордієнко, вона побувала тут із учасниками етнографічної експедиції і відкрила для себе будинок на Торговій, 4, дуже схожий на її житло в Києві. Ймовірно, письменниця знову завітає до Бердичева – влітку цього року…
«Усе періодично вмирає і наново народжується». А, може, настане час, і цей напівзруйнований дивний дім оживе та стане у пригоді, і тут відкриється музей або ж ресторан «Фріда»?
