Вони такі, як інші, і прийшли у цей світ, щоб жити. Їх ясні очі випромінюють добро та світло. Хоча інколи вони сповнені болю (не лише фізичного) та нерозуміння, адже не завжди їх сприймають такими, якими вони є. Діти з інвалідністю – особлива частина суспільства. Щодня їх батькам потрібно знаходити вихід з непростих ситуацій. Нерідко доводиться наштовхуватись на стіну нерозуміння соціуму, якому, без перебільшення, ще потрібно повчитися толерантності у ставленні до маленьких громадян. Але не лише в цьому суть проблем дітей з інвалідністю у нашому місті.
Нещодавно до редакції газети «Бердичівський погляд» звернулась бердичівлянка Ірина (ім'я змінено за наполяганням жінки). Причиною її візиту стало бажання розповісти про все, що накипіло. Три роки тому в сім’ї народилась двійня – два хлопчики. При пологах щось пішло не так. Як наслідок – одному з синів згодом поставили складний діагноз – дитячий церебральний параліч. «Важко жити, коли бачиш, як двоє твоїх дітей одного віку зростають та розвиваються по-різному. Один стрибає, бігає, розмовляє, а інший з болем вчиться стояти, щось тримати в руках», - розповідає жінка.
Мама намагається робити все від неї залежне, щоб витягнути сина з важкого стану: купує за власний кошт необхідні ліки. Деякі доводиться замовляти за кордоном, і коштують вони чималу суму. Грошей у сім'ї не вистачає, бо ж виховують разом з чоловіком ще троє дітей. Чоловік, на фоні постійного нервового перенапруження, також отримав інвалідність, що не покращує фінансового становища родини.
Жінка розповідає, що крім ліків, її син потребує також спеціальних реабілітаційних заходів. Неодноразово вона бувала з ним у Трускавці, Вінниці, де створені необхідні центри для хворих дітей. Такі поїздки дуже затратні. Після лікування стан дитини покращувався, але не надовго, бо потрібно постійно його підтримувати, співпрацюючи з різними фахівцями: реабілітологом, логопедом, дефектологом. Чим може допомогти Бердичів? Жінка розповідає, що її син перебуває на обліку в Центрі медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Промінчик», функціональні можливості якого продовжують бажати кращого.
«Центр знаходиться у підвальному приміщенні багатоповерхівки. Хіба це прийнятно для дітей з особливими потребами», - обурюється жінка. Крім того, їй, як і іншим батькам, які виховують таких діток, хотілось, щоб у нашому місті був створений якісний реабілітаційний центр, у якому діяли б масажні кабінети, працювали психологи, неврологи, психіатри, логопеди. Мріють батьки також про лікувальні ванни для своїх дітей, тепло та електропроцедури. Не зайвим було б проведення занять з іпотерапії. «За інформацією, якою я володію, по місту є більше 100 дітей з обмеженими фізичними можливостями, тому хотілось би, щоб на їх проблеми та потреби звертали увагу», - зазначає Ірина.
Що ж стосується керівника Центру «Промінчик» Тимофія Клима, то, за словами жінки, він багато обіцяє, але не робить. Можливо, ставши депутатом вчетверте, він змінить підхід до роботи, так як вміло змінює партії: був комуністом – став депутатом від політсили «Опозиційний блок».
«Чому ми маємо мандрувати кудись далеко? Хочеться, щоб все було у нашому місті, щоб нам з дітьми не доводилось їхати за сотні кілометрів від дому», - зазначає жінка.
Ще однією проблемою, на яку вона хотіла б звернути увагу, є та, що не всі водії громадського транспорту лояльно ставляться до дітей з інвалідністю. «Ми живемо у віддаленому районі. І часто водії автобусів, побачивши мене з дитиною у візку, просто не зупиняються на зупинці. Є ті, що категорично відмовляються, щоб я сідала в транспорт, навіть за гроші. Аргументують тим, що інвалідний візок займає багато місця, вимагають, щоб я його складала. А як я можу це зробити, якщо в мене дитина самостійно не стоїть», - з болем розповідає жінка. Їй дуже хотілося, щоб громадський транспорт став доступним для таких дітей, як її син.
Виховувати дитину з інвалідністю – непросто. Батьки присвячують їм все життя, сповнене радощів та тривог, боротьби та маленьких перемог. Вони не просять, щоб їх жаліли. Для них головне - розуміння соціуму та його готовність йти назустріч. А ще не менш важливим є бажання інших працювати заради таких дітей, а не створювати собі піар за їх рахунок. Бо народна мудрість каже: добро добром вернеться, а зло обов’язково буде покаране.
